175 років тому у Чернівцях відбулась визначна історична подія, пов’язана із започаткуванням палатівського руху на Буковині. Це був початок найбільш славетного періоду в діяльності палати. На підставі указу імператора Франца-Йосифа І «Про заснування торгово-промислових (торгово-ремісничих) палат в Австрійській імперії», від 18 березня 1850 року, в австрійських провінціях планувалось заснувати 60 палат, у тому числі Герцогстві Буковина та Королівстві Галичини та Володимирії.
Ми маємо пишатися і гордитися тим, що створена 25 червня 1850 року Торгово-промислова палата Буковини є найстарішою палатою на теренах сучасної України. Процес заснування палати у Львові затягнувся до вересня 1850 р.
Ця подія мала потужний вплив на розвиток економічного та суспільно-політичного життя краю другої половини ХІХ початку ХХ століття. Палата з перших років свого існування набула значного авторитету та почала відігравати провідну роль в підтримці розвитку промисловості та торгівлі краю, а також сприяти розбудові транспортної інфраструктури Буковини.
Серед основних причин, які після революційних подій 1848 року, спонукали австрійську владу до реалізації економічних реформ та створення системи палат, слід відзначити прагнення подолати значну диспропорцію в економічному розвитку різних регіонів імперії, оскільки відсталі східні провінції не могли конкурувати з такими промислово розвиненими територіями як Північна Італія, Богемія та Центральна Австрія. Перед імперським урядом постало питання вдосконалення економічної політики, активізації товарообміну всередині країни та віднайдення дієвого механізму вирівнення економічного потенціалу всіх територій.
Питання створення торгово-промислових палат лобіював безпосередньо міністр торгівлі та громадських робіт Австрійської імперії барон Карл Людвіг Брук. У листі до Франца Йосифа, він так обґрунтовував необхідність заснування палат: «На сьогодні в Австрії Торгово-промислові палати вбачаються єдиними незалежними органами, через які до центральної влади можуть бути доведені скарги та побажання регіонів. Навіть якщо неможливо передбачити отримання особливих результатів, не слід відкидати факт існування механізму, який принаймні має право бути почутим, у той час як всі інші повинні постійно слухати та підкорятися. Палати можуть слугувати засобом просування інтересів торгівлі та промисловості, вони допомагатимуть зберегти цілісність імперії, сприятимуть скасуванню тарифних перешкод і зміцнюватимуть відносини між різними частинами імперії».
Аргументація Карла Брука була схвально сприйнята імператором, перед яким, на той час, постало нагальне питання вироблення нових механізмів взаємодії центральної влади з регіонами, а також забезпечення представлення лояльних владі депутатів в Палаті послів Австрійської імперії.
Майже через два місяці після оприлюднення імператорського указу, 15 червня 1950 року, за ініціативи Буковинської крайової управи, 29 представників від установ торгівлі та промисловості краю провели установчі збори щодо створення Торгово-промислової (торгово-ремісничої) палати Буковини. 25 червня 1850 року заснування палати було затверджене спеціальним урядовим розпорядженням. А вже 27 червня відбулось її перше засідання.
Під час установчих зборів був затверджений склад Ради правління палати, до якої увійшли 15 осіб (10 дійсних членів та 5 кандидатів у члени). Дійсні члени, в свою чергу, розподілялися по двох секціях: торгівлі та промисловості.
Дійсними членами палати були призначені великі землевласники, власники підприємств, банкіри, купці та деякі інші категорії ділового люду, серед яких аптекар Вільгельм фон Альт, відомі будівничі міста Мендель Амстер та Герш Юстер, архітектор Антон Фіала, промисловець Маркус Цукер, банкір Ісаак Рубінштейн та інші. У першому складі палати були і представники малого бізнесу, роздрібної торгівлі та специфічних професій, що, загалом, демонструвало відсталість економічного розвитку краю. Так, серед членів промислової секції були уповноважені з бронзових та срібних справ майстрів, кондитер та майстер з копання криниць, у той час як до секції торгівлі входили уповноважені з торгівлі сукном та «різним крамом».
У перший період своєї діяльності, з 1850 р. до 1896 р., Торгово-промислова палата Буковини функціонувала в приміщенні муніципалітету.
На час проведення переговорів про виділення необхідних приміщень у ратуші, які тривали близько трьох місяців, секретар палати Андреас Мікуліч надав для потреб канцелярії палати одну кімнату своєї квартири.
У листопаді 1850 року питання розміщення палати в приміщенні ратуші було остаточно вирішене. Для організації її роботи були виділені три кімнати на третьому поверсі, поряд з квартирою бургомістра. У двох кімнатах проводились загальні та секційні засідання, окрема кімната була виділена для роботи секретаря і допоміжного персоналу, яка також використовувалась як реєстратура.
У 1896 році палата переїхала до новозбудованого приміщення Промислового музею, де функціонувала до 1909 року, коли звела власне приміщення на площі Єлізавети (нині Теартральна).
До кінця 1850 року Торгово-промислова палата Буковини здійснила 160 комерційних операцій, провела шість звичайних та сім надзвичайних засідань, на яких було розглянуто 38 важливих питань щодо виконання положень імператорського указу, створення Буковинської ощадної каси, вдосконалення діяльності пошти, вжиття заходів для припинення контрабанди, створення в Чернівцях реальної школи, заснування сільськогосподарського товариства, розпуску карантинних установ на молдовському кордоні, які заважали розвитку двосторонньої торгівлі тощо.
У 1851 році в друкарні Екгарда в Чернівцях вийшов друком перший звіт про діяльність Торгово-промислової палати Буковини, який містив довідки про стан розвитку торгівлі, промисловості та сільського господарства на Буковині.
Окремо публікувався щотижневик палати, де також містилися звіти про її діяльність, протоколи засідань, подавалися статистичні відомості за основними напрямками роботи.
Організаційні засади діяльності
В австрійський період діяльність Торгово-промислової палати Буковини регламентувалася імператорським указом «Про заснування торгово-промислових палат в Австрійській імперії» від 18 березня 1850 року, законом «Про організацію торгово-промислових палат» від 29 червня 1868 року, а також низкою відомчих нормативних актів, зокрема Інструкцією Міністерства торгівлі Австрійської імперії про введення у дію Закону «Про захист зразків та моделей промислових виробів» тощо.
Проте, базовим документом залишався імператорський указ 1850 року. Документ чітко визначав, що сфера діяльності палат стосується виключно питань торгівлі та промисловості.
Кожна палата отримувала свій округ діяльності і мала конкретні зобов’язання перед Міністерством торгівлі, а саме:
– підготовку у березні щорічного Головного звіту, який мав містити оцінки та зауваження за трьома напрямками: торгівля, промисловість та транспорт;
– щороку, не пізніше 31 жовтня, інформувати стосовно осіб з правом голосу в окрузі обслуговування.
Підприємства округу обслуговування зобов’язувались надавати палаті звіти про свою діяльність, інформацію про розмір підприємства, кількість співробітників, число партнерів, керівний склад.
Палата мала повноваження затверджувати протоколи про заснування підприємств та акціонерних товариств, а також комерційні контракти та інші ділові документи.
У присутності представника Комерційного суду, могла здійснювати перевірки та, на їх основі, затверджувати право на здійснення професійної діяльності торговцями товарами і валютою, створювати обмінні пункти.
Палата мала право здійснювати, за згоди сторін, комерційний арбітраж, зокрема у випадках трудових конфліктів між роботодавцем і працівником.
Палата поділялась на дві секції: торгову та промислову. До повноважень першої відносились всі питання, пов’язані з обігом та обміном товарів і валют, організацією торгових площ. Біржі, банки, комерційні асоціації та комерційні школи також належали до цієї секції. Промислова секція мала юрисдикцію над усією виробничою діяльністю, виготовленням і переробкою сировини, виробництвом інструментів та засобів виробництва. Крім того, секція відала питаннями охорони промислової власності, збереження таємниці винаходів, інновацій та патентів, реєстрації фабричних і товарних марок, професійного навчання учнів і майстрів.
Спільна сфера діяльності обох секцій стосувалась внутрішніх питань: підготовки повідомлень, пропозицій, інформацій про митниці, консульства, автомобільний, морський, річковий та залізничний транспорт, пошту, телеграф, ярмарки, виставки, карантини, страхування та банківську систему. Президент мав право ініціювати спільне обговорення одного з питань, у разі якщо частина членів не погоджувалась з рішенням секції щодо нього.
Кожна палата складалась з мінімум 10 та максимум 30 дійсних членів та певної кількості кандидатів у члени – 50% від загальної чисельності дійсних членів. Чисельність членів кожної палати визначалась Міністерством. До 1868 року до складу Торгово-промислової палати Буковини могли входити максимум 16 дійсних членів та 8 кандидатів, які виконували свої повноваження почесно. Відповідно до закону «Про організацію торгово-промислових палат» від 29 червня 1868 року чисельність членів Буковинської палати було збільшене і могло становити від 16 до 48 осіб (у цьому році до складу палати входило 16 дійсних членів (по 8 у кожній секції) та 10 членів-кореспондентів (почесних членів, які обирались пожиттєво).
Друга частина імператорського указу стосувалась виборів та членів палат. Членом палати міг стати будь-який громадянин імперії, який користувався всіма бюргерськими та політичними правами, віком не менше 30 років, який понад 5 років був власником та керівником підприємства, а також постійно проживав в окрузі палати.
Члени палат обиралися на три роки і кожного 31 грудня (раз на три роки) третину з них переобирали, а ті, що залишалися, автоматично вважалися обраними на наступний період. Відбір третини членів здійснювався шляхом жеребкування.
Вибори членів палат були прямими. Пріоритет надавався банкірам, обмінним агентам, оптовикам, роздрібним торговцям, керівникам транспортних та страхових компаній, власникам фабрик, цехів, доменних і прокатних заводів та іншим.
Голосування відбувалося публічно, усно та одноосібно, шляхом вираження вибору перед виборчою комісією, або письмово, шляхом направлення запечатаного конверта з електоральним білетом, підписаним виборцями.
Списки для голосування готувалися місцевою владою виборчого округу палати. При цьому, передбачалась умова, що після завершення виборів влада могла опротестовувати їх результати.
Третій розділ імператорського указу стосувався внутрішніх та організаційних питань, зокрема діяльності президента, віцепрезидента, секретаря та допоміжного персоналу.
Палата шляхом відкритого голосування та абсолютною більшістю голосів обирала зі своїх членів президента та віцепрезидента. Далі їхні кандидатури подавалися на затвердження до Міністерства торгівлі. Президент був єдиним законним представником палати. Він головував на засіданнях, готував розпорядження та повідомлення, формував порядок денний, пропонував кандидатів у члени. Відповідав за виконання планових заходів. За відсутності президента, його повноваження виконував віцепрезидент. Засідання були звичайними та надзвичайними, а рішення приймалися простою більшістю голосів присутніх на засіданні членів палати відповідно до кворуму.
Міністерство направляло свого делегата на засідання палати, який міг брати участь у дебатах і виступати, проте не мав права голосу. За результатами кожного засідання складався протокол, який надсилався Міністерству торгівлі та публікувалися у віснику палати, за винятком тих, що стосувалися комерційного арбітражу та інформацій про компанії.
Секретар і допоміжний персонал призначалися палатою. Вони не були її членами та мали отримували грошову винагороду за роботу.
Кореспонденція Палати звільнялася від поштових зборів.
Палата була зобов’язана вести облік доходів і витрат. Щороку, до 15 серпня мала оприлюднювати кошторис витрат, затверджений Міністерством торгівлі.
Палати утримувалися за рахунок членських внесків, котрі збиралися як податки.
Прозорість рішень палати забезпечувалася шляхом оприлюднення протоколів засідань. Виняток становили акти та документи, що стосувалися комерційних арбітражів, та інформації стосовно компаній, які могли публікуватись лише за їх згодою.
Цим законодавчим актом, серед іншого, центральна влада намагалась максимально стандартизувати форми економічної звітності на рівні всієї країни, отримати дієвий механізм коректної оцінки економічного потенціалу регіонів, а також подолати тіньові схеми в економіці, які спричиняли державі суттєвих збитків, та феодальні пережитки, пов’язані з земельними питаннями. Палата взаємодіяла та виконувала свої зобов’язання перед державою, як і будь-яка інша державна установа.
Керівний склад палати
За перші 60 років діяльності палати (1850-1910) її очолювали лише два президенти: Вільгельм фон Альт (1850-1886) та Фрідріх Конрад Ланґенган (1886-1910), а впродовж останніх чотирьох років австрійсько(1910-1914) го періоду її очолював Вільгельм Тіттінгер.
За пропозицією гільдії буковинських аптекарів «Греміум», першим президентом палати було обрано Вільгельма фон Альта.
Вільгельм народився 1808 року в Станіславі, в родині німецьких колоністів. У ранньому віці, разом із родиною переїхав до Чернівців, де ними була започаткована аптекарська справа. Згодом Вільгельм отримав у спадок від матері аптеку та дослужився до статусу окружного аптекаря.
Він неодноразово обирався членом громадської ради крайової управи та депутатом Буковинського сейму, обіймав посади директора дирекції Буковинської ощадної каси, почесного члена політехнічного товариства у Вюрцбурзі та президента благодійного товариства «Цісарівна Елізабет», яке допомагало знедоленим дітям.
З часу створення та впродовж наступних 35 років обіймав посаду президента Торгово-промислової палати Буковини, а також був одним з ідейних натхненників створення у Чернівцях державної промислової школи та промислового музею.
За заслуги перед короною, Вільгельм фон Альт був удостоєний низки державних нагород, отримав титул лицаря, став кавалером орденів Залізної корони та Франца Йосифа ІІІ ступеня, ордена Св.Анни ІІ ступеня, а також звання почесного громадянина м. Чернівці.
Ініціаторів будівництво нової протестантської церкви в нижній частині нинішньої вул. Лесі Українки, яка наприкінці ХІХ ст. була названа Альтгассе на його честь.
Його внесок у розвиток економіки Буковини у другій половині ХІХ століття важко переоцінити. Не маючи необхідного досвіду, Альт організував роботу Торгово-промислової палати Буковини на високому професійному рівні. Діяльність палати під його керівництвом дала потужний поштовх для створення нових та розвитку діючих виробництв, розширення міжнародних торгівельних зв’язків Буковини, а також створення та належного функціонування в краї мережі професійних навчальних закладів. Всі ініційовані Вільгельмом фон Альтом проекти були направлені на піднесення економіки краю та сприяли захисту інтересів населення, зайнятого в торгівлі і промисловості.
Після смерті Вільгельма фон Альта, у 1886 році палату очолив промисловець, власник деревопереробної фабрики «Langenhan & Comp», протестант Фрідріх Конрад Ланґенган. Народився Фрідріх в Кьольні 16 травня 1846 року, згодом іммігрував на Буковину, де відкрив власну справу в галузі деревопереробки. З 1892 року був власником Агенції дров. У різні періоди обіймав посади засідателя торгового суду, очолював буковинське відділення Галицького акціонерного іпотечного банку. З 1877 року дійсний член Торгово-промислової палати Буковини. З 1899 по 1911 роки чотири рази обирався депутатом Буковинського сейму.
За безпосередньої участі Фрідріха Ланґенгана молодий чернівецький архітектор Фрідріх Готтесман спроектував нове приміщення палати, яке в 1907-1909 роках було зведене на площі Елізабет (нині Театральна).
Приміщення було зведене до 60-літнього ювілею правління австрійського імператора Франца Йосифа І, на вдячність місцевої влади та ділової спільноти за його турботу про економічний розвиток та процвітання Буковинського краю.
Наступним президентом палати був авторитетний чернівецький громадський діяч, політик та меценат єврейського походження Вільгельм Тіттінгер (1852 – 1932).
У різні періоди Вільгельм обіймав посади директора філії Галицького іпотечного банку у Чернівцях, керівника Буковинської ощадної каси.
Був віце-президентом, а впродовж 2010 – 2014 років президентом Торгово-промислової палати Буковини, і формально керував палатою до розпаду Австро-Угорської імперії.
Обирався муніципальним радником, депутатом Буковинського сейму та Палати послів Австрійської імперії. За свої заслуги отримав титул почесного громадянина Чернівців.
Був одним з активних керівників місцевої єврейської громади, членом її Ради.
——————————————————–
Першим секретарем палати був відомий чернівецький архітектор Андреас Микулич фон Радецький.
Андреас у 1836 р закінчив Львівський політехнічний університет, де здобув фах будівельного інженера і архітектора.
У 1840 році призначається міським архітектором Чернівців. На цій посаді пропрацював понад 40 років. Він упорядкував площу Ринок (нині Центральна) та разом із окружним інженером, німцем Адольфом Маріном керував будівництвом чернівецької ратуші.
За його проектом звели вищу гімназію в Чернівцях, де навчалися багато відомих письменників, поетів, композиторів, бургомістрів та науковців Буковини.
З часу створення палати у 1850 р. та до 1877 р. обіймав посаду її секретаря.
З 1863 р. Андреас фон Радецький неодноразово обирався депутатом Буковинського сейму. Був делегатом від Герцогства Буковина на Всесвітній архітектурній виставці у Лондоні (1851).
Був одним із ініціаторів створення та директором вищої державної промислової школи у Чернівцях (1878—1895), також був ідейним натхненником заснування та першим директором Буковинського промислового музею.
Наступним секретарем палати був Макс Хьоніґ, кавалер орденів Французького елітного легіону, член «Національної академії сільського господарства, виробництва і торгівлі» та Французького товариства загальної статистики в Парижі.
————————————————–
За часів австрійської імперії представники єврейського торгово-промислового капіталу завжди переважали у керівному складі палати. Австрійський уряд бачив в них провідників та носіїв німецької культури в краї. Так, віцепрезидентами палати були такі відомі представники єврейської громади Чернівців як Маркус Цукер, Ісаак Рубінштейн, Генріх Вагнер, Лейбука Барбер, Давід Тіттінгер та Вільгельм Тіттінгер. Останній, як вже зазначалось, очолював палату з 2010 по 2014 роки.
Австрійський уряд надав Палаті право користуватися певними політичними правами. Палата була визнана окремим виборчим округом в електоральній системі імперії і гарантовано отримувала 2 місця в Буковинському сеймі та одне місце в Палаті послів Австрійської імперії (Рейхсраті).
Буковинський сейм, за квотою палати, делегував до Палаті послів Австрійської імперії V – X скликань 5 депутатів (послів), з яких Генріх Поппер обирався депутатом двічі підряд.
| Ім’я | Період / скликання |
| Антон Кохановський фон Ставчан | V. LP (1873–1879) |
| Генріх Вагнер | VI. LP (1879-1885) |
| Генріх Поппер | VII. LP (1885–1891) |
| Генріх Поппер | VIII. LP (1891–1897) |
| Давід Тіттінгер | IX. LP (1897–1901) |
| Леон Розенцвейг | Х. LP (1901–1907) |
Депутати Палати послів Австрійської імперії від палати були відомими суспільно-політичними діячами та впливовими особистостями Буковини, з чиїми іменами пов’язане становлення Чернівців як європейського міста. Будучи депутатами Рейхсрату вони просували вигідні для краю торгово-економічні проекти, які стосувались розбудови транспортної інфраструктури, запуску прямого залізничного сполучення з Віднем, налагодження передового на той час поштового та телеграфного зв’язку, електрифікації Чернівців тощо.
Підсумовуючи діяльність Палати в цей період слід відзначити, що за 68 років її існування під юрисдикцією Австрійської імперії її керівництво всіляко сприяло розвитку економіки краю, лобіювало інтереси Герцогства в Палаті послів Австрійської імперії, долучилася до реалізації багатьох важливих для Буковини проектів, зокрема запуску залізничного сполучення з Львовом, Сучавою та Яссами, розбудові міської інфраструктури, перетворенню Чернівців на науково-освітній центр регіону, ініціювало відкриття Буковинської ощадної каси і продуктової біржі та, саме головне, завжди виконувала свою основну функцію – сприяла розвитку торгівлі і промисловості. За весь цей час президентами Палати були лише 3 особи.
